«

»

Жов
07

«Мандрівний вішак».
Сучасному суспільству — сучасний театр

Театральні нотатки гості з Києва

Ксенія Чайковська

Цими вихідними Луцьк захопила повальна театральна ейфорія. А виною тому — фестиваль «Мандрівний вішак». І хоча заплановані вистави вже відіграні, а актори роз’їхалися по домівках, емоції ще й досі переповнюють всіх причетних до цього дійства. Тому ми вирішили поділитися з вами та розповісти як все було «по гарячих слідах».
01
Гасло цьогорічного фестивалю – «театр за межами театру». І дійсно, акторам довелося грати на дуже незвичних площадках: від підземної парковки до центрального парку. Але про все по порядку.

02Розпочалося дійство з урочистої яскравої ходи центральною пішохідною вулицею міста, де на визначених локаціях на глядачів чекали запрошені до міста колективи з невеличкими перфомансами. Тут тобі і київський театр-студія «Splash» з філософським відображенням людських цінностей, і епатажні харківчани «Котелок» з музичною замальовкою, і проект «Опера у валізі» з безсловесною постановою та неймовірний Олександр Максимов з пошуком себе у сучасному крихкому світі. Кожна з міні-вистав збирала біля себе все більше й більше зацікавлених глядачів, які із завмиранням серця слідкували за переживаннями артистів.

03 04Наступним сюрпризом була хода за місто разом з біблейським мандрівником. Сорок хвилин довгий людський ланцюжок прямував до покинутого заводу за містом, де на глядачів вже чекали актору театру «ГаРмИдЕр» готові представити на суд людський виставу за твором Лесі Українки «На полі крові». Неймовірна атмосфера царила у бетонній недобудові, від стін якої відбивалися моторошні звуки. Смілива інтерпретація біблейської історії спромоглася доторкнутися до кожної присутньої душі. Своїм виступом господарі фестивалю задали гарний темп усім колективам: чудова гра акторів, неймовірна режисерська робота та стовідсоткова єдність локації та представлених подій. Сказати, що це вразило – нічого не сказати.

05 06

Але далі на глядачів чекав ще більший шок. Виступ в повній темряві. Що б це значило? Ні для кого не секрет, що коли відключається один із органів відчуття, то інші загострюються у декілька разів. Харківський театр «Котелок» знає це чи не найкраще за інших. Повнісінька чорнота, запахи вогкого підземелля, підвальний холод, що пробирає до кісток та жахаючи звуки, які змінюються на жіночий спів та на моторошні голоси, які говорять ніби то в твоїй голові. Харків’яни представили конфліктну виставу-медитацію власного авторства. «Що робити жінці, в утробі якої росте маленький Гітлер?» відповідь на це та багато інших провокуючих питань у потемках шукали близько 70 слухачів. Вистава тривала безкінечність та й у той самий час всього секунду. Виходили на вулицю люди із спантеличеними виразами облич. Такого точно ніхто не очікував.

08 07

Та часу на обмірковування зовсім обмаль. На паркінгу «ПортCity» на глядачів вже очікує близько 20 акторів столичного аматорського театру «Splash». Вони представили свою фантазію на неймовірний твір Річарда Баха «Чайка на ім’я Джонатан Лівінгстон». Двогодинна вистава зібрала рекордну для фестивалю кількість глядачів – тут їх було близько 500. Цікаво, та ранковий перфоманс акторів про сучасних «дикунів» дуже перегукувався з представленою ввечері виставою. І навіть передавши книжкову історію, режисеру таки вдалося додати в неї своєї індивідуальності. Кожна сіра чайка мала свій індивідуальний образ та типаж, а дивлячись на акторську гру важко було уявити, що всі учасники спектаклю – аматори. Рукоплескали Splash’у стоячи, зі сльозами та посмішками на обличчях. Актори змусили людей замислитися над своїм життям та вибором і водночас оселили у душах глядачів відчуття легкості та польоту. Після такого емоційного струсу хотілося гуляти по нічних вулицях, а зовсім не лягати спати.

09 10

Ранок наступного дня потішив мешканців міста сонячною погодою та очікуванням ще трьох обіцяних вистав. Першою у афіші значилась п’єса «Епіфанії» від театру «ГаРмИдЕр». Лучанам вдалося простягнути веселий сонячний настрій через усі оповідання Іманта Зіедоніса. Навіть сцена про базік у суспільстві викликала теплу посмішку. А на завершення — драматичні обійми учасників вистави із глядачами. Господарі фестивалю не тільки винесли театр за межі театру, але й виставу за межі сцени, зробивши її інтерактивною. Це варто невщухаючих оплесків.

11 12

І от, саме з такими теплими емоціями в душі, театрали попрямували до наступної локації. Харків’яни із «Котелка» не терплять напівтонів. Якщо спектакль у темряві, то тільки середньовічні підземелля, якщо моноспектакль, то лише занедбана швейна фабрика. Та й дуже полюбляють вони зачіпати неприємні для усвідомлення теми. Унікальність вистави в тому, що головний актор є єдиним на сьогоднішній день чоловіком, якому автор п’єси Іван Вирипаєв дозволяє її представляти. Це така собі сповідь маніяка, вона шокує людей, викликає відразу і водночас співчуття до душевнохворого. Вистава має вікове обмеження 16+ і це навіть не через ненормативну лексику та агресивні маніпуляції з реквізитом, а через питання, які підіймає автор. Історії, які нікого не залишають байдужим. Виходили із залу в повній тиші, кожен обмірковував побачене та почуте і намагався закритися у своїй мушлі від світу.

13 14

Ніхто вже навіть не сподівався, що останній із запланованих виступів зможе вивести глядачів з глибокої депресії, куди їх загнали своїм «Липнем» харків’яни. Але не тут то було! Оперета «Ведмідь» за твором Чехова з перших секунд змушує усміхатися. Недолугий лакей з розкішною рудою шевелюрою, неймовірний голос та вбрання барині й незграбний закоханий мужик. Вистава була просто неперевершена. Лаконічна та на одному диханні. Проект «Опера у валізі» поставив масну крапку, хоча ні… навіть величезний знак оклику на завершенні фестивалю.

15 16

Унікальність проекту «Мандрівний вішак» не лише в незвичних локаціях для вистав, а й у системі оцінювання. Кращих обирали суб’єктивні судді: творчі люди, пов’язані з театром не роботою, а великою любов’ю. Кожен відзначив колектив, який йому найбільше запам’ятався та вручив приготований заздалегідь приз. Без подарунків та відзнак не залишився ніхто.

17 18

Наостанок хотілося б зазначити, що хоч «Мандрівний вішак-2015» і завершився, але враження від нього назавжди залишаться в серцях тих, хто був присутнім. Тож сподіваємось, що це не кінець такого сміливого експерименту і вже дуже скоро ми побачимо театральних «мандрівників» не тільки в Луцьку, а й в Києві, Одесі, Львові чи будь якому іншому місті України.

фото: Павло Березюк, Данило Гетьман
.

Залишити відповідь

Ваша електронна адреса не буде опублікована.