«

»

Вер
06

Володимир… розчарував і здивував 0_0

4 вересня, «ГаРмИдЕр» вперше за стільки років свого існування заглянув, нарешті, до рідного міста двох його учасниць: однієї співзасновниці, моєї сестри Алли, та мене (а я вже прийшла згодом в «ГаРмИдЕр»). Це означало для мене велику відповідальність і приємність виступити на рідній і не дуже рідній сцені. Чому нерідній? Якось так склалося, що Володимир став моєю малою Батьківщиною, проте уже моє сценічне життя розпочалось у Луцьку. Звідки власне я і дійшла до володимирської сцени.

Я знала: «ГаРмИдЕр» очікував, що в Володимирі збереться купа людей. Все-таки як-не-як, це наше із сестрою рідне місто (хоч чесно мало людей знають, що ми граємо у театрі), інше — тут часто проводять різні культурні заходи: є багато музичних гуртів, які виступають у барі «Маяк», значна подія — фестиваль «Володимир», є своя Володимир-Волинська ліга КВН, княжна Володимира-Волинського, часто проводять різні виставки, покази мод, бувало місцева неформальна молодь організовувала квести та літературні вечори (про ситуацію ЗАРАЗ не можу сказати щось однозначне). Думаю цього достатньо, щоб вважати, що у місті таки розвивається якась культура. Все дало надію, що володимирчани не зігнорують виступ театру в гарний, теплий недільний вечір.

Враховуючи для порівняння у м. Рожище, в яке ми також їздили у рамках програми «Волонтери ООН в Україні», (а там було близько сотні людей) очікування були великі: більше 200 людей (а це для 40-тисячного населення у Володимирі ще й, на мою думку, — мало). І очікування, в першу чергу мої, не справдились. Десь півсотні людей відгукнулися на наші повідомлення про виступ на афішах, в соціальних мережах, місцевих газетах і навіть на місцевому телебаченні Володимира і прийшли на виставу «Гарольд & Мод». Розчарували знайомі, яких запрошувала, знайомі, які, я знаю точно, знали про виступ, розчарував Володимир, який не відгукнувся.

Проте, який же позитив у цьому всьому? Чим же вразила невелика володимирська публіка? Віддачею. Великою вдячністю цих людей, які подарували нам свої посмішки, емоційні реакції на гострі моменти у виставі, аплодисменти за найкраще зіграні сцени, і, звичайно, овації стоячи в кінці. Після вистави деякі глядачі таки не засоромились і підходили, запитували, чи важко грати, висловлювали компліменти, фотографувалися з нами. Всі гармидерівці оцінили таку вдячність публіки, казали, що давно не відчували такої енергетики від публіки, адже це найбільший подарунок від глядачів — їх реакція, жива, щира і сильна. Ніщо не приносить більше задоволення для людини, яка живе на сцені. І це було. Цим і вдячна Володимиру. Очевидно, на виставу завітали дійсно зацікавлені у театральному мистецтві люди, і це потішило мене та пом’якшило образу за малу кількість глядачів. Я зрозуміла після цього, що краще до нас прийде кілька десятків свідомих глядачів, готових нас зрозуміти і оцінити (байдуже критично, не критично), але готових прийняти театр не просто як розвагу або спосіб провести вільний час, а й як спосіб щось зрозуміти, знайти і примножити.
.

Залишити відповідь

Ваша електронна адреса не буде опублікована.